воскресенье, 15 мая 2016 г.
среда, 11 мая 2016 г.
Чорно́бильська атомна електростанція, скорочено ЧАЕС — зупинена атомна електростанція біля міста Прип'яті в Київській області, що діяла з 1977 по 2000 роки.
Будівництво станції було розпочато 1970 року, перший блок запущено 1977 року. АЕС розташована на відстані 2 км від міста Прип'яті, збудованого паралельно зі станцією передусім для її працівників. Назва пов'язана з містом Чорнобилем, тодішнім районним центром цієї місцевості. Станом на початок 1986 року ЧАЕС була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР.
Перша частина ЧАЕС (перший і другий енергоблоки з реакторами РБМК-1000) була побудована в 1970–1977, друга частина (третій і четвертий енергоблоки з аналогічними реакторами) була побудована до кінця 1983. 1981 за 1,5 км на південний схід від майданчика першої-другої частин було розпочато будівництво третьої частини — п'ятого і шостого енергоблоків з такими ж реакторами, що було зупинене після аварії на четвертому енергоблоці при високому ступені готовності об'єктів.
Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторів турбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 22 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.
Проектна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 в експлуатації були чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000 загальною потужністю 4000 МВт. На момент аварії Чорнобильська АЕС, разом з Ленінградською і Курською електростанціями, була найпотужнішою в СРСР
Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20:00 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоку виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.
У перші години розвитку аварії був зупинений сусідній 3-й енергоблок, відбулись відключення устаткування 4-го енергоблоку і розвідка стану аварійного реактора.
Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинув старший оператор Валерій Ходемчук. Володимир Шашенок, його товариш, помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих були евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.
Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Борис Щербина.
Основна частина робіт була виконана в 1986–1987, в них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.
У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів зі зруйнованого реактора і запобігання набагато серйозніших наслідків.
Аварія була оцінена 7-им рівнем за шкалою INES.
У районах, що піддались сильному забрудненню, радіоактивні ізотопи йоду, викинуті в результаті аварії, викликали в людей, особливо в дітей, опромінення щитовидної залози. Ізотопи йоду (зокрема, йод-131 з періодом напіврозпаду вісім днів) надходили в організм перорально з харчовими продуктами, головним чином із забрудненим молоком, а також через дихальні шляхи з первісної радіоактивної хмари. Радіоактивні ізотопи йоду накопичуються в щитовидній залозі, опромінюючи в такий спосіб цю залозу зсередини.
Різке збільшення випадків захворювання раком щитовидної залози серед дітей з постраждалих районів є єдиним документально підтвердженим на сьогоднішній день серйозним наслідком радіоактивного опромінення для здоров'я людей. На кінець 1995 року такий діагноз був поставлений приблизно 800 дітям у віці до 15 років, головним чином у північній частині України й у Білорусі. Встановлено, що до цього часу з загального числа хворих з таким діагнозом три дитини вмерли від цього виду раку, що, як правило, успішно піддається хірургічному лікуванню і лікарській терапії. Згідно існуючим у даний час епідеміологічним прогнозам може зрости захворюваність раком щитовидної залози серед дорослих, що одержали дози опромінення в дитячому віці, у результаті чого загальне число випадків може досягти декількох тисяч.
Захворюваність раком щитовидної залози серед дітей, що народилися на протязі більш шести місяців з моменту аварії, залишається на низьких рівнях, характерних для неопромінених груп населення. Цим підтверджується той факт, що ризик виникнення рака щитовидної залози зріс лише серед тих, хто одержав високу дозу опромінення щитовидної залози в 1986 році, а не тих, хто з тих пір постійно піддавався низьким дозам опромінення.
Крім раку щитовидної залози, інших довгострокових наслідків опромінення для здоров'я людей виявлено не було Надходять численні повідомлення про збільшення числа випадків визначених злоякісних новотворів у жителів забруднених районів і ліквідаторів. Ці повідомлення не дозволяють зробити остаточних висновків і вимагають подальшого вивчення.
Окрім карциноми щитовидної залози чи лейкемії інших злоякісних новотворів виявлено не було. Однак пройшло всього десять років, а ракові захворювання, інші, ніж лейкемія, звичайно виникають лише багато років після опромінення. Необхідно тримати під спостереженням регістри онкологічних хворих і проводити детальні дослідження з метою визначення триваючого впливу на здоров'я людей і перевірки правильності прогнозів.
У населення, що потерпіло від аварії, відзначаються серйозні психологічні розлади і симптоми, у тому числі тривога, депресія, прояв фаталізму і психосоматичні порушення, викликані психічним розладом. Однак дуже важко відокремити ці ефекти від наслідків, викликаних економічним спадом і розпадом колишнього СРСР. Ясно лише те, що ці ефекти не викликані радіаційним опроміненням.
Серйозний вплив на навколишнє середовище був короткочасним.
У перші декілька тижнів після аварії в радіусі 10 км від площадки реактора деякі тварини і рослини одержали смертельні дози опромінення, особливо хвойні дерева і визначені види дрібних ссавців. Однак завдяки швидкому радіоактивному розпаду уже до осені 1986 року рівні потужності доз в околицях АЕС скоротилися в 100 разів. Крім того, до 1989 року навколишня природне середовище почало помітно відновлюватися навіть у цих районах, і не було відзначено ніяких стійких наслідків для населення екосистем.
Різке збільшення випадків захворювання раком щитовидної залози серед дітей з постраждалих районів є єдиним документально підтвердженим на сьогоднішній день серйозним наслідком радіоактивного опромінення для здоров'я людей. На кінець 1995 року такий діагноз був поставлений приблизно 800 дітям у віці до 15 років, головним чином у північній частині України й у Білорусі. Встановлено, що до цього часу з загального числа хворих з таким діагнозом три дитини вмерли від цього виду раку, що, як правило, успішно піддається хірургічному лікуванню і лікарській терапії. Згідно існуючим у даний час епідеміологічним прогнозам може зрости захворюваність раком щитовидної залози серед дорослих, що одержали дози опромінення в дитячому віці, у результаті чого загальне число випадків може досягти декількох тисяч.
Захворюваність раком щитовидної залози серед дітей, що народилися на протязі більш шести місяців з моменту аварії, залишається на низьких рівнях, характерних для неопромінених груп населення. Цим підтверджується той факт, що ризик виникнення рака щитовидної залози зріс лише серед тих, хто одержав високу дозу опромінення щитовидної залози в 1986 році, а не тих, хто з тих пір постійно піддавався низьким дозам опромінення.
Крім раку щитовидної залози, інших довгострокових наслідків опромінення для здоров'я людей виявлено не було Надходять численні повідомлення про збільшення числа випадків визначених злоякісних новотворів у жителів забруднених районів і ліквідаторів. Ці повідомлення не дозволяють зробити остаточних висновків і вимагають подальшого вивчення.
Окрім карциноми щитовидної залози чи лейкемії інших злоякісних новотворів виявлено не було. Однак пройшло всього десять років, а ракові захворювання, інші, ніж лейкемія, звичайно виникають лише багато років після опромінення. Необхідно тримати під спостереженням регістри онкологічних хворих і проводити детальні дослідження з метою визначення триваючого впливу на здоров'я людей і перевірки правильності прогнозів.
У населення, що потерпіло від аварії, відзначаються серйозні психологічні розлади і симптоми, у тому числі тривога, депресія, прояв фаталізму і психосоматичні порушення, викликані психічним розладом. Однак дуже важко відокремити ці ефекти від наслідків, викликаних економічним спадом і розпадом колишнього СРСР. Ясно лише те, що ці ефекти не викликані радіаційним опроміненням.
Серйозний вплив на навколишнє середовище був короткочасним.
У перші декілька тижнів після аварії в радіусі 10 км від площадки реактора деякі тварини і рослини одержали смертельні дози опромінення, особливо хвойні дерева і визначені види дрібних ссавців. Однак завдяки швидкому радіоактивному розпаду уже до осені 1986 року рівні потужності доз в околицях АЕС скоротилися в 100 разів. Крім того, до 1989 року навколишня природне середовище почало помітно відновлюватися навіть у цих районах, і не було відзначено ніяких стійких наслідків для населення екосистем.
- Сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму.
- З жерла реактора піднявся стовп продуктів горіння в кілька метрів заввишки. Із 190 тонн ядерного палива 90% потрапило в атмосферу землі.
- З найближчого міста Прип'яті було вивезено понад 100 пожежників. Саме вони взяли на себе найбільшу дозу опромінення. За радянськими даними під час ліквідації пожежі загинула 31 людина.
- Для гасіння пожежі застосовувалися вертольоти, скидають спеціальні склади для гасіння і запобігання ланцюговій реакції, а так само пісок і глину. Надалі виявилося, що вони, можливо, ще більш збільшили температуру реактора. Пожежа була згашена тільки 9 травня.
- Основна маса жителів міста Прип'ять про аварію дізналися тільки в середині дня 26 квітня. Поки місто жило звичайним життям, радіоактивні речовини поширювалися з величезною швидкістю, переносилися з вітром. В Україні зараженою виявилася область в 50 тис. квадратних кілометрів у 12 областях.
- Всі 47 500 жителів міста Прип'ять були змушені покинути свої будинки на наступний день після катастрофи. Близько 300 людей почали повертатися додому вже через місяць. Територію, на якій вони селилися, пізніше назвали Зоною Відчуження. До тих хто повернувся назад на протязі 20 років не пускали родичів.
- Протягом всього 1986 року із зони відчуження було евакуйовано близько 250 тисяч осіб. Кількість жертв від найпотужнішої техногенної аварії експерти оцінюють неоднозначно від декількох тисяч до 100 тисяч чоловік.
- На ліквідацію наслідків вибуху було мобілізовано 600 тисяч чоловік зі всього Радянського Союзу.
- Променева хвороба була виявлена у 134 чоловік, з тих, хто був на аварійному блоці в першу добу. З них 28 осіб загинули протягом місяця після аварії.
- Радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8,4 млн жителів Білорусі, України та Росії.
- Дані про кількість загиблих від наслідків вибуху за 20 років розходяться: за разныхм даними від 4 до 10 тисяч осіб.
- Непридатними для проживання залишилися 150 тисяч квадратних кілометрів довкола Чорнобильської АЕС.
- Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ліквідують досі. Щоб хоч якось знизити рівень радіації, на 4-му енергоблоці був побудований саркофаг.
- З жерла реактора піднявся стовп продуктів горіння в кілька метрів заввишки. Із 190 тонн ядерного палива 90% потрапило в атмосферу землі.
- З найближчого міста Прип'яті було вивезено понад 100 пожежників. Саме вони взяли на себе найбільшу дозу опромінення. За радянськими даними під час ліквідації пожежі загинула 31 людина.
- Для гасіння пожежі застосовувалися вертольоти, скидають спеціальні склади для гасіння і запобігання ланцюговій реакції, а так само пісок і глину. Надалі виявилося, що вони, можливо, ще більш збільшили температуру реактора. Пожежа була згашена тільки 9 травня.
- Основна маса жителів міста Прип'ять про аварію дізналися тільки в середині дня 26 квітня. Поки місто жило звичайним життям, радіоактивні речовини поширювалися з величезною швидкістю, переносилися з вітром. В Україні зараженою виявилася область в 50 тис. квадратних кілометрів у 12 областях.
- Всі 47 500 жителів міста Прип'ять були змушені покинути свої будинки на наступний день після катастрофи. Близько 300 людей почали повертатися додому вже через місяць. Територію, на якій вони селилися, пізніше назвали Зоною Відчуження. До тих хто повернувся назад на протязі 20 років не пускали родичів.
- Протягом всього 1986 року із зони відчуження було евакуйовано близько 250 тисяч осіб. Кількість жертв від найпотужнішої техногенної аварії експерти оцінюють неоднозначно від декількох тисяч до 100 тисяч чоловік.
- На ліквідацію наслідків вибуху було мобілізовано 600 тисяч чоловік зі всього Радянського Союзу.
- Променева хвороба була виявлена у 134 чоловік, з тих, хто був на аварійному блоці в першу добу. З них 28 осіб загинули протягом місяця після аварії.
- Радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8,4 млн жителів Білорусі, України та Росії.
- Дані про кількість загиблих від наслідків вибуху за 20 років розходяться: за разныхм даними від 4 до 10 тисяч осіб.
- Непридатними для проживання залишилися 150 тисяч квадратних кілометрів довкола Чорнобильської АЕС.
- Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ліквідують досі. Щоб хоч якось знизити рівень радіації, на 4-му енергоблоці був побудований саркофаг.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)